18 жовтня 2021 року
16:39:12

Усі новини Головна Культура Блоги Особистості Долі Новини Події Тернопіль

«Комедія – єдиний жанр, який говорить про нас правду…» – В’ячеслав Жила

Сьогодні режисерові-постановнику Тернопільського  академічного драматичного театру ім. Т.Шевченка , заслуженому діячеві мистецтв України В’ячеславу  Жилі – 60 років.

Бувають такі інтерв’ю, коли ваш співрозмовник веде вас сам, він наче залишає без відповіді ваші запитання, натомість дарує розкіш цікавого спілкування і доторк до чогось справжнього, чим є мистецтво для людей, котрі ним живуть і діляться з іншими. Таким є В’ячеслав Миколайович. Актор і режисер залюблений у свою справу, тому для нього згадати настрій постановки чи ролі   початку його творчої біографії дуже легко. А за понад тридцять п’ять років мистецької кухні таких робіт зібралося понад сотню.

Джерелом, з якого живиться його душа була родина, тато й мама, які служили мистецтву, коло їхніх столичних друзів, тодішніх зірок Радянського Союзу. Тому, коли настав час вибору, пан В’ячеслав не вагаючись обрав  Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого,  де  у 1985 році став актором  театру і кіно.

Із 1989 року працює в нашому театрі. А з 1998-го перейшов на режисерський хліб. Творчість успішно поєднує з педагогічною діяльністю в інституті мистецтв Тернопільського педагогічного університету. За цими штрихами з біографії – життя великої людини, яка знає світ театру зсередини. Чому  режисура перемогла в акторові, В’ячеслав Миколайович достеменно не знає, просто в якийсь період зрозумів, що це його справа, хоч  принади  цього ремесла знав  давно.

  • – Я брав участь як актор свого часу і працював з класними режисерами і партнерами на сцені: Леонідом Ярмольніком, Юрієм Нікуліним, Андрієм Мироновим. Але силою обставин і зірок став режисером. Намагання режисувати у мене були ще в театральному інституті, коли я закінчував акторський факультет. Мені запропонували поставити виставу (це був Славомир Мрожек «Забава» – Л.О.) і я погодився, а потім нас відразу запросили на фестиваль до Ліверпуля, де  виступ нашого колективу визнали  «Перлиною фестивалю». Після цього в нас уже були розписані гастролі, і ми грали виставу в Польщі, Франції, Бельгії,- розповідає режисер. – Безумовно акторський досвід допомагає у роботі з актором. Я багато  років викладав акторську майстерність і вже можу навчити, підказати, поділитися досвідом. Я завжди вважав, що головний на сцені – актор, і йому треба приділяти найбільше уваги, а не режисерським видумкам, ефектам. Мій друг і режисер Андрій Бакіров каже: «Таких мультиків ми можемо поставити за тиждень, але коли є гідні акторські роботи – ось це цікаво», –  поділяю думку колеги.

Відрадно, що у цей складний для відвідування мистецьких заходів період,  глядачів потішила прем’єра  вистави Марини Смілянець «Естроген».

  • – Останнім часом я співпрацюю з українськими сучасними живими драматургами, – продовжує митець. – Почалося це в Польщі, де я працював, і мені запропонували там зробити виставу за п’єсою Анджея Сарамоновича «Тестостерон», але у мене не було тоді часу, і до цієї п’єси я повернувся через рік вже в Україні. Тоді я з’ясував, що Олександр Ірванець зробив український переклад, і я поставив виставу «Тестостерон» спочатку у Тернопільському та Черкаському театрах. А Марина Смілянець написала  чудову виставу-відповідь на чоловічий погляд про стосунки чоловіків і жінок у сім’ї і поза нею – «Екстроген». І ми її поставили в себе. Народ голосував за ці роботи ногами.

Режисер  не приховує, що із задоволенням  ставить комедії  британського драматурга Рея Куні,  венеціанського лібретиста Карла Гольдоні,  мюзикли  за мотивами творів Миколи Гоголя та інші.

  • Режисерів, які вміють ставити комедію, обмаль, – зі знанням справи зауважує митець. – Навіть я спочатку ставив дещо сумні і серйозні вистави Славомира Мрожека, Альбера Камю, Юліуша Словацького, Вільяма Шекспіра, Кена Кізі. Комедії на початку не вдавалися і навіть були провали. Але я на своєму досвіді вчився і філософськи до цього ставлюся: невдачі  треба проживати. Комедія – особливий жанр. Чомусь  вважають, що він  тільки розважальний, але це не так. Це єдиний жанр, який говорить про нас правду,  показує нас такими, якими ми є. Якщо взяти драму, то вона все ідеалізує, знищує недоліки. У трагедії  – герой порушує морально-етичні норми і жертвує своїм життям. У комедії чоловік або жінка вступають в непримиренний конфлікт з обставиною, не втрачаючи при цьому оптимізму, і не маючи інструментів для розв’язання проблем. Це не постійний сміх, хоч і з елементами гумору,  анекдоту, це порушення  проблеми, в якій зав’язли герої. Це чи не найскладніший у постановці  жанр. Успішна комедія – та, яка приносить радість, додає оптимізму,  яку глядач сприймає і хоче бачити її ще і ще, і ще.  

В’ячеслав Жила переконаний, що в репертуарі сучасного театру повинні бути різні вистави, головне, щоб вони були якісні та зачіпали за живе,  прищеплювати гарний смак, і щоб зі сцени звучало українське слово. У театрі мають працювати професіонали. Бо театр, за словами В’ячеслава Жили,  високе, елітарне мистецтво, яке мусить дивувати глядача естетикою.

  • – Взагалі, комедію ставити найважче, хоча в мене це добре виходить. Але робити серйозні, глибокі речі, піднімати важливі питання дуже хочеться, однак такий період пішов, що ніхто не хоче серйозне дивитись, – ділиться митець планами. – Є так багато «смачного», яке хочеться ставити. Хоча мені й так пощастило в тому, що ставив: Теннесі Вільямс, Альбер Камю, Фридрих Дюрренматт, Вільям Шекспір, Едмон Ростан. І це Тернополю пощастило! Як казав колишній художній керівник театру Михайло Форгель, нашій афіші можуть заздрити Національні театри!  Я завжди вважав, що тернопільський глядач має дивитися найкращі взірці світової драматургії і української зокрема. А там, де якісний театр, там і багато глядачів. Ми поважаємо і любимо прихильників нашого таланту, і ця любов взаємна. Нас вчили, що людина приходить в театр по рівень розмови, – задумується митець, а відтак – розшифровує це поняття, я ж констатую наскільки глибоко він розуміє і романтику, і філософію, та  наскільки вільно себе почував у мистецьких течіях, сценографії, музиці.

Наразі режисер  хоче  повернутися до п’єси А. Камю «Калігула». Ця вистава була в репертуарі театру років з 25 тому.  Але маестро вважає, що актуальнішої вистави з такими державницькими проблемами нині нема.

У хороший і плідний період життя вступає митець. Свою справу  відчуває серцем, знає і вміє  все розкласти по поличках, а потім потужно подати зі сцені, щоб квитки глядачі розбирали на місяць-два наперед.  Особливо зараз, у карантинний період, коли мова йде про 50-ти відсоткову наповнюваність залу.

  • – Ще підсумки не збираюся підбивати, багато планів і задумок,- усміхається. – Душа  завжди залишається молодою!.

Кажуть, режисер – це капітан корабля, чия команда вже хоче на берег, але саме він відповідальний за те, щоб доплисти до омріяної мети. Тож, вашому кораблю, В’ячеславе Миколайовичу,  сім футів під килем! Хай ніякі шторми, ні реформаторські, ні економічні не зіб’ють його з курсу, а вітер завжди буде попутним. Многая літа!

Людмила Островська,

заслужена журналістка України.

 

Подаруйте собі свято у гастропаб NATURA
“Майдан” дарує незабутні враження
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031