25 липня 2021 року
14:57:39

Усі новини Головна Світ Мандри Особистості Рецепт успіху Новини Події Happy Animals Тернопіль Тернопіль

Три місяці тернополянка із собакою мандрували Іспанією та Францією

30.11.2020 22:34
97

Тернополянка Наталя Веретюк за освітою – практичний психолог. А ще дівчина любить тварин і не уявляє своє життя без собак. Виховує їх як кінолог, наводить собачкам красу як грумер. Ретрівер Булка – її улюблениця, вже дорослою Наталя відкупила її у людей, які не дуже добре ставились до молодої собаки, пишуть на сайті https://nday.te.ua/

Дівчина розповіла журналістам газети “Наш день”, що про Шлях святого Якова багато чула і читала. Це – паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела, головна частина якої пролягає Північною Іспанією. Маршрут пілігримів відомий з IX століття. А в наші дні завдяки своїй популярності та розгалуженості увійшов до числа пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Так сталось, що мрія тернополянки поїхати у Європу не могла здійснитись раніше, а влітку цього року плани ледь не зірвались через коронавірусну пандемію. Та в період ослаблення карантину Наталя з Булкою таки вирушили у подорож. Мандрівка розпочалась 22 липня. За мандрами двох непосид з липня до жовтня спостерігало багато друзів, саме тому особиста сторінка Наталі і Булки перетворилась на щоденник мандрів на три місяці.

Першою країна на шляху мандрівниці, з якої полетіла вісточка і світлини в Україну, була Чехія.

– Добирались ми у більшості автостопом. Добре, що Булочка любить їхати легківками. Водіям наша компанія була цікава, а в мене був у економічний інтерес – за автостоп у Європі не беруть гроші з подорожніх, – сміється Наталя Веретюк.

А далі була Франція. На світлинах – європейське містечко, річка та перші замки. “Ми змучені, але вже на місці. Їхали на маленькому автобусі з міста Ряшів до Сен-Жан П ‘єд-де-Порт. Тепер в мене є справжня Французька Булочка”, – написала Наталя Веретюк.

За словами дівчини, подорож із собакою – це ще більше емоцій і вражень. Чотирилапа мандрівниця досліджувала світ навіть активніше, ніж господиня. “Що не прогулянка, то в Булки новий кавалєр, – розповідала дівчина. – Бачу, французи їй подобаються, бо в Україні вона такий інтерес до собак не проявляла. Половина тих песиків гуляють самі. Йдуть в парк, купаються в річці, спілкуються з іншими песиками, а тоді біжать собі назад додому. Отакий от собачий рай”.

Попереду був довгий шлях через Піренеї в Іспанію, у наплічнику – паспорт пілігрима, куди потрібно було ще й не забувати ставити печатки, а в голові – рішення рухатись тільки вперед.

“Завтра ми вирушаємо в гори, і нам треба буде подолати досить високий перевал і відстань в 27 км, – написала Наталя. – Але ми справимося. Псів тут море. Бігають без повідків і намордників. Люди приязні”.

Прийшов час міряти Шлях Якова в дві ноги і чотири лапи.

Як не загубитись дорогою? Всесвітньовідомий пілігрімський маршрут добре промаркований. Всюди жовті таблички, які не дають збитись з дороги. Для того, щоби контролювати свій шлях, і для пошуку ночівлі Наталя купила іспанську сім-картку в смарфон, проблем з інтернетом майже не було. Щодня проходили з Булочкою понад 20 кілометрів. Літня спека дозволяла іти до полудня, далі треба було шукати прихисток.

– Булка – мій оберіг у цій подорожі, – вважає Наталя. – Це моя перша мандрівка за кордон. Я людина дуже домашня – не на своєму ліжку і не засну, а разом з Булочкою всюди почувалася, як вдома. Був випадок, що прийняли нас у монастирі, але для Булки запропонували велосипедний гараж, щоби не залишати собаку наодинці, я також з нею спала в гаражі. Ми мали спальник, каремат, якийсь хлопчик залишив нам ще свій матрац надувний, а ще я там знайшла старий дірявий коцик. Ще стали в пригоді грубі штани “з начосом”, грубе бавовняне плаття і собачі шкарпетки.

Проте нерідко, згадує дівчина, їх із Булочкою впускали на ночівлю в дім абсолютно незнайомі люди:

– Для мене це був позитивний шок, ключі на тумбочці, в холодильнику – бери, що тобі треба, і це не поодинокий випадок, і це під час коронавірусу! І в Іспанії, і у Франції – люди різного соціального статусу – всі намагались нам допомогти. Була виправдана моя довіра до світу – і я рада, що європейський світ мене не підвів. Люди охоче допомагали нам із собакою, і я була спокійніша, що ми прийшли до людей з добрим серцем. Собака була моєю хаткою, ніби мушля равлика, мій оберіг, символ дому. І мені було з нею однаково комфортно і в гаражі, і в багатих будинках.

А ще довга дорога – це мозолі на ногах й іноді кілька днів майже без їжі. П’ять днів подорожі, згадує Наталя, майже нічого не їла, крім мівіни і “сухом’ятки”. Одного дня дівчина з собакою пройшли 24 км – і ніхто не прийняв на ночівлю. День був надзвичайно спекотний, річки повисихали, всюди обгорілі пагорби. Проте побачили фонтан, де замість води текло вино. Але й того дня знайшли прихисток – спали в барі на диванчику.

Давалася взнаки і відсутність мандрівного досвіду. Наталя мала найбільший рюкзак серед усіх подорожніх, адже раніше з наплічником взагалі ніколи не ходила. Підйоми ж подекуди виявилися нереально круті.

– В один момент перед найрізкішим підйомом просто сіла на землю і зрозуміла, що встати я не можу, а з рюкзаком точно туди не виберуся, – розказує Наталя. – Різкий спуск – це ще гірше, ніж підйом. Але хвилювалась я лише за собаку. На диво, йшла вона чудово. Весь час була попереду і ще встигала порити ями, повинюхувати дичину. Я помітила, що їй вистачає полежати до годинки часу – і вона готова знову йти гуляти. В мене навіть “батарея” так скоро не заряджається.

Повний маршрут Шляху Якова Наталя і Булка не подолали – зупинились у Леоні. Але половину пройшли.

– Нам стало справді важко, – каже дівчина. – На лапках Булочки з’явилися царапки на подушечках… Я також думала, що дуже сильна і спортивна, але, як виявилося, “все не так просто”. В мене все боліло і стало тяжко вставати в 5 ранку або 4.30.

Так почався шлях додому. Через Більбао, океанські пляжі, зустрічі з друзями, стрижки собак, через Францію і Париж, через Польщу і Жешув.

– Люди, яких зустрічаєш у дорозі, – це справжній подарунок. З однією австрійкою пів години лізли на солому. Я перша, а потім і її затягнула. І ще зустріли дуже смішного хлопця з Мексики, в якого були такі яскраві білі зуби, як дівчата роблять спеціальним відбілюванням, але то були його природні. Насміялися так, що аж щоки боліли, – ділиться Наталя.

Та найбільший подарунок у подорожі – певний рівень внутрішньої свободи, який здобуваєш, рухаючись назустріч своїм мріям.

– Ніколи не вірте, коли вам кажуть, що щось неможливо, – зауважує тернополянка. – Коли я збиралася їхати, то розривалася між тим, чи брати собаку, чи лишати її вдома. Всі переконували мене, що з Булочкою нічого не вийде. Що я не доберуся до місця призначення, не знайду де ночувати, що мене не візьмуть в жоден транспорт, що собака буде мати стрес від зміни місця проживання, клімату, хворітиме, що на неї будуть нападати чужі собаки, що не знайду їй їжу, що через коронавірус люди будуть нас цуратися, бо в Іспанії панує думка, що собаки переносять недугу, що ніхто мені не допоможе через те, що я з псом. Не буду брехати, частинка правди в тому була, бо часом нам, справді, важко було знайти нічліг і ми не дійшли до кінця, бо шкода було собачих ніг. Але! Булка таки мала нічліг у всіх містах, і селах, їздила в автобусі, в поїзді, автостопом, блаблакаром! Саме завдяки Булці я відпочивала абсолютно безкоштовно на найдорожчих курортах Іспанії та Франції. Загалом вона в мене грає роль лакмусового листочка. Через неї мене оминають люди, які не люблять собак, а від таких хтозна, чого можна чекати. Мені зустрічаються лише добрі хороші собаколюби, з якими мені весело і комфортно.

Наталя визнає, не всі собаки однакові, тому не пропонує кожному брати собак з собою в подорожі.

– Та й чи схочете підпорядкувати всю вашу подорож під собаку, як зробила це я? Але все можливо, – додає дівчина. – Вірте в себе і свої сили.

Подаруйте собі свято у гастропаб NATURA
“Майдан” дарує незабутні враження
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031