16 квітня 2021 року
21:04:33

Усі новини Головна Духовність Україна Новини Події

Вечір напередодні Водохреща називають Голодною, Бідною, Пісною або Водною кутею.

18.01.2021 12:34
180
19 січня православні й греко-католики відзначають Богоявлення Господнє та хрещення Ісуса Христа. За євангельськими переказами, під час омовіння Спасителя Іваном Хрестителем у водах ріки Йордань людям явилася свята Трійця. Почувся голос із неба: “Це Син мій улюблений, що Я Його вподобав”. І Святий Дух зійшов на землю у вигляді ­голуба. Відтоді почали відзначати Богоявлення й ­Хрещення.
— Перед Хрєщєнієм робимо третю кутю, останню вже. Вона в нас пісна, як і перша, — розказує 65-річна Лідія Круглик із села Секретарка Криво­озерського району на Миколаївщині. — 12 страв не готуємо, але дивимося, щоб їх була непарна кількість — сім чи дев’ять. То добрі числа, й буде увесь год щастить і все вдаватися.В українській традиції вечір напередодні Водохреща називали Голодною, Бідною, Пісною або Водною кутею. Крім куті та узвару готували пісний борщ, вареники, пиріжки, страви з риби, тушкували капусту.

На Житомирщині діти співали під вікнами сусідів:

Ой на річці Йордані,

Мати Божа ризи прала.

Свого сина сповивала.

На калині колихала.

Прилетіли ангелята,

Взяли Суса на крилята,

Понесли на небеса,

Небеса та розтворились,

Сусу Христу поклонились.

За це їм виносили солодощі, пиріжки й дрібні гроші.

У Галичині цей вечір називали Багатим або Щедрим. За народними уявленнями, закінчити свята треба так, як і починали — урочисто й щедрим застіллям. Тоді протягом року в родині буде всього “до столу” вдосталь.

Гуцули на вечерю напередодні Водохреща збиралися за столом і вірили, що до них приєднуються померлі родичі. Сідаючи на лаву, продували місце, “щоб не привалити собою мертву душу”. Ґаздиня клала в миску ложку кожної страви і ставила її на вікно, “аби сі душі накормили та й пам’ятали Святвечір Водохресний”.

На Косівщині в Івано-Франківській області досі господині накладають повну миску святвечірних страв і розносять односельцям як почастунок “за померлі душі”, пишуть на сайті https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/

— Розкидали по кутах хати варений біб і залишали на столі немитими миски й ложки. То аби душі могли їх лизати для поживи, — розповідає 67-річна Ганна Шкрібляк із села Яворів Косівського району. — Посеред столу ставлять “трійцю” — це для поминання наших родичів мерлих.

“Трійцею” називають дерев’яний свічник. Він потрійний і оздоблений чоловічими головами. Подекуди їх зображали із крилами. Лиця на кожному свічнику мали інші риси. Майстри вирізали усміхнені або мудрі обличчя. Бували суворі й навіть грізні.

“Трійця” прикрашена “дармовисами” — дерев’яними різьбленими дзвіночками. Якщо взяти свічник до рук, вони вдаряються об основу й видають глухий стукіт. За народними віруваннями, цей звук відганяє злих духів.

Протягом року свічник-трійцю зберігають під образами на стіні. Запалюють тільки перед Водохрещем або коли помирає хтось із родини.

На думку дослідників, на давніх домашніх трійцях-свічниках зображені душі померлих предків — охоронців роду, яких спеціально запрошували на Святвечір Водохресний. На Гуцульщині такий свічник не прийнято дарувати. Його вважають родинною святинею.

— Зараз такі є тільки в церкві. Люди майстрам замовляють і віддають у храми. При цьому просять здоров’я або щоб хтось із рідних живим-здоровим повернувся додому, — каже Ганна Шкріб­ляк із села Яворів Косівського району. — Певно, шо то вони дуже дорогі. Дома їх уже зараз не тримають, а кладуть у храмі.

Церковні підсвічники оздоблюють християнською символікою — гронами винограду, хрестами, розп’яттями, фігурами святих, голубами, янголами. Часто розмальовують фарбами.

19 січня на Водохреще чоловіки з церкви виносять два свічники-трійці. На річці священник править службу й “зануренням трійці з вогнем у воду” проводить водосвяття. Потім свічки запалюють знову й повертають до храму.

На Миколаївщині “трійцю” роблять із трьох зліплених докупи свічок, прикрашених освяченим на Маковія зіллям. Вірять, якщо вдома така стоїть за образами, то оберігає людей і тварин від хвороб. Її запалюють, щоб відвести градову хмару, бурю й тоді, коли в хаті зчиняється сварка.

На Закарпатті “трійцю” ллють із воску. Розписують аніліновими фарбами, прикрашають позлітками й сухими квітами. На Водохреще несуть до річки й опускають у воду. Вважають, що так вода очищається вогнем і набуває цілющих сил.

Освячену цього дня воду зберігають протягом року за іконами. Вживають як ліки й оберіг від злих чарів.

— На Гуцульщині в пляшку з йорданською водою опускають маленькі воскові хрестики, посвячені у церкві на Водохреще, — розповідає етнографиня 50-річна Олена Громова. — Вона набуває сили відводити біду від людини.

За рік йорданську воду виливають до криниці. В будь-яке інше місце — не можна, це гріх. На Водохреще на Покутті, Гуцульщині й Бойківщині колодязі прикрашають хрестами, обвитими квітами й травами.

— Такі ж прибивають до одвірків стаєнь і кошар, щоб захистити худобу від нещасних випадків. На Гуцульщині йорданські хрести вішають у хаті на стіну. Буває їх до 50 й більше. Висять, доки не помре людина, яка їх почепила. Аж тоді знімають і спалюють, — каже Олена Громова.

Кутю розкидали по вулиці

— До нас на “розв’язування трійці” приходили баба, дядьки та інші родичі. Пригощалися. Дітям давали кутю, що осталася на столі. Ми її розкидали через пліт, по вулиці, — розповідає 61-літня Людмила Березка із села Мала Мечетня Кривоозерського району Миколаївської області про завершення Різдвяних свят, що припадає на 21 січня. — Коли повечеряли, йшли до дідуха. Він стояв на почесному місці протягом усіх свят. Виносили на подвір’я і спалювали. То вже був знак, що празники закінчилися й треба братися до роботи.

Ще з хати виносили сіно, що лежало на покуті й долівці. Теж кидали у вогонь. Діти бігали навколо багаття й приспівували: “Дідух — на теплий дух, щоб покинути кожух!”

Жінки брали попіл і розкидали на городі й у садку, “щоб городина й садовина вдавалася”. Дівчата ховали трохи попелу. Наступного ранку розводили в освяченій воді та вмивалися. Вірили, що це робить їх вродливішими й приваблює “судженого-рядженого”.

— Хто має рушницю, стріляє вгору. Кажуть, що то “Коляду застрілюють”. І вже свята закінчуються, — розповідає 65-річна Лідія Круглик із села Секретарка Кривоозерського району. — Як стріляють, випускають у небо голубів. Урочисто, по-святковому виходить.

Подаруйте собі свято у гастропаб NATURA
“Майдан” дарує незабутні враження
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930