03 грудня 2021 року
22:23:02

Усі новини Головна Блоги Рекомендуємо Мандри Новини Події

Родзинки туристичної мапи Херсонщини

Прес-тури  областями України, які організовує Харківський прес-клуб,  дають можливість  побачити область сукупно в умовах реформування. Особливо в цей  переломний час завершення процесу децентралізації і  життя в умовах пандемії. 

Серед успішних  напрямків роботи  громад  Херсонщини, де побували представники регіональних мас-медіа – розвиток зеленого туризму і орієнтація на внутрішнього мандрівника. Ініціатива  Президента України «Мандруй Україною»  має підтримати цю галузь.

На Херсонщині  з розвитком туризму такі ж проблеми, як і в усіх: бездоріжжя, відсутність  інфраструктури, брак сервісу європейського рівня. Сподіваються тут  на державну  підтримку, зокрема ухвалення вже розробленого законопроєкту про спеціальну туристичну зону «Херсонщина». Адже область, яка має адміністративний кордон з Кримом, є фасадною для людей, що перетинають кордон. Дивлячись на те, як розвивається Херсонська область,  кримчани формують думку про всю країну. Відрадно, що вже  є спільний з ЄС проєкт «Дорога смаку і вина», який по-новому  відкриває цей край. Адже смакувати херсонськими кавунами, сиром, вином, фруктами та овочами краще на природі, на базах зеленого туризму. Розробили тут і  новий  туристичний   маршрут «Таврійське екооздоровлення». Обласна влада, громади  міст та селищ, туроператори  підписали  меморандум про співпрацю.

Кілька локацій зеленого туризму  відкриють  для наших читачів край нових вражень і успішного досвіду.

 

«Зелені хутори Таврії» -єдине  в Європі і в Україні   місце  сільського зеленого туризму .

Ініціатор проєкту Олександр Долинко поділився секретами  створення  перлини  Таврії, якою вдається дивувати гостей  впродовж 12 років. Пан Олександр – військовий чоловік, звільнився зі Збройних сил у 1991 році і заснував торфопідприємство – виготовляв добрива.На гектарі землі на Дніпрі побудували невеличкий готель сільського типу, музей – так з’явилася база відпочинку «Чайка». Сім’єю розробили маршрут  пониззям  Дніпра на безшумних двигунах,  розповідали про  озера, лілії, птахів і різних тварин, які тут гніздяться. Так підприємець впіймав настрій містян і переконався, що треба людям раз на рік  змінювати середовище, походити босоніж травою, зарядитися від землі і води позитивною енергетикою.Побачивши, що на такий сільський зелений туризм є чималий попит, Олександр заснував масштабний проєкт – «Зелені хутори Таврії». Для цього він об’єднав однодумців. Вони отримали по два гектари землі під особисте селянське господарство і продовжили тему сільського зеленого туризму через ремесла.

  • Це територія «Дев’ятої козацької паланки»  в пониззі Дніпра. Колись тут розміщувались кардашинські хутори, які були знищені владою перед війною,  займали  вони понад  100 гектарів. Ми вирішили, що  тут можна не тільки привернути увагу до Херсонщини, а й прославити край забутими ремеслами, адже сучасні діти і гадки не мають як зробити глечик чи  виплести кошик, зробити своїми руками свічку і  вишити прошву. А слово «Зелені» в назві комплексу означає не тільки колір луків та гаїв, а й концепцію ставлення до довкілля,– говорить господар.

Про своє дітище Олександр Долинко може розповідати  годинами і днями, він залюблений у цю справу, живе нею. Спочатку в  організаторів були плани  про взаємозв»язок  із зарубіжними турагенствами, де працюють земляки. Коли справа пішла на лад, пандемія перебила всі плани. Але саме вона і посприяла розвитку внутрішнього туризму. За традицією групи туристів тут  зустрічають  хлібом-сіллю. На цей ритуал минулоріч пішло майже дві тисячі хлібин. У кращі роки на хуторах приймали до 30 тисяч відвідувачів за сезон, який триває з квітня до листопада.А от останній рік видався важким: через коронавірус відпала значна частка груп – школярів та студентів.Але , за словами,Олександра,  працівників вдалося зберегти. Він  впевнений, що зелений туризм надзвичайно потрібен Херсонщині, бо ж на зелених хуторах не лише пропонують дізнатися про ремесла, спробувати щось зробити руками чи скуштувати домашніх страв. Це місце дає роботу сотні людей, які заробляють гроші, годують сім’ї та сплачують податки.

Давайте і ми пройдемося цим  своєрідним музеєм просто неба , що об’єднує майже 50  стародавніх українських хуторів, презентуючи майже три десятки забутих ремесел. Це живе містомайстер-класів, де працюють вміліремісники. Дивлячись на карту розташування цього  поселення, я не знаю чому надати перевагу: Хутір розпису тканин, Хутір свічкової справи, Хутір валяння вовни,  ковальства, лозоплетіння,  гончарного мистецтва, столярства, бісероплетіння, Хутір лицарства, Хутір-Монетний двір, Хутір квасу та меду,  миловаріння, морозива, броварня… Та ще цікавіші Хутір чистого повітря, Вільховий хутір, Квітковий,  Хутір Кожум`яки, Хутір торфу, музичний, гутника, мотузяний, рибацький  та хлібний хутори. А ще тут є Цирульня, де самого  Олександра  Долинка підстригають «під горщик» і знають багато про історію цієї справи. А дівчаткам  заплітають косички з майстер-класом. Довкола хуторів тягнуться водні канали, відстань між ними  невелика – деякі розташовані зовсім поряд, між деякими пройти кількасот метрів. Тут є канавки і містки через них, острівці та озерця, а ще – густий ліс навколо. І як ідеш хуторами, наче гуляєш справжнім селом: кожен хутір має свій тин, там стоїть дім – є навіть справжні мазанки, і кожен двір – різний. Ми зайшли до світлиці  Оксани Поплавської, яка  тоне у воскових  ароматах. Часу обмаль, тому довелося лишень спостерігати, як вміло майстриня допомагає  виготовляти свічки, розповідаючи про форми для них,  кріплення гнотів, застерігає, що розплавлений віск дуже гарячий. Пані Оксана, виготовляючи  свічки- обереги з вощини, переконана, що руки майстра  вкладають у виріб енергетику майстра, тому слід думати про щось добре, аби, коли запалюєш свічку в хаті, панували позитивні емоції.На таємничому  Хуторі знахарки   ми все дізналися про подорожник, Петрів батіг, ромашку та  ще десятків два цілющих  трав і квітів, які ростуть на землях хуторів. У  Гарматному дворі стріляють, та так, що можна переляк одержати, як справжні козаки, із справжнісіньких гармат, правда, з мініатюрних… Вперше тут побачила білий, як смалець, мед не з акаційовогоцвіту, а ріпаковий, екологічно чистий. Деякі хутори мають власні сувенірні крамниці, які тематично пов’язані з ремеслом, на якому цей хутір спеціалізується.Тут можна придбати керамічний посуд, свічки, прикраси, ляльок із тканини.

У пані Катерини, яка займається рукоділлям, сотні ляльок, подарункових наборів, варіантів  мотанок. Цією цікавою справою вони займаються із сестрою. Любить майстриня розробляти нові колекції, тішиться, коли дітвора захоплено  вибирає іграшки. Я не втрималася і взяла для внучки Анни кумедного медведика , який може  розповідати казки, коли його вдягнути на руку і  гратися в ляльковий театр.З майстринею – світлина на згадку.

Тут також можна зробити собі монету на згадку – коштує від 50 гривень, викувати підкову на щастя, можна – скелелазінням,  покататися на квадроциклах, конях, дізнатися про користь іпотерапії – на кінному дворі.  А ще тут дуже смачна вода із скважини і  цьогоріч  багато шовковиць,всім вистачає. Є готель, мангал, місце для проведення  корпоративів, квестів і днів народження. Навіть місце для наметів.

Таким чином кожен  зможе не тільки  насолодитися красою природи Таврійського краю, а й долучитися до власного коріння, побачити своє, рідне, посприяти його розвитку.

 

 

Лісовий театр

Посеред Олешківського лісу, що неподалік Херсона,  є рекреаційна  місцевість, занесена до карти  зеленого туризму Херсонщини, – «Чумацька криниця». Власник її Олександр Книга, який понад 30 років очолює  Херсонський обласний академічний музично-драматичний  театр імені Куліша,  створив там «Лісовий театр».  Відрадно, що з паном Олександром можна поспілкуватися перед початком вистави. Люди дякують за спектаклі просто неба, перепитують про репертуар на літо,  бідкаються погодою, бо тоді були перманентні дощі. Я не тільки передала привіт від постійних учасників міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» , тернопільських артистів, яких директор добре знає,  бо фестиваль має понад 20-річний стаж, а й запитала про ідею такого дива в лісі.

  • Ми зробили класичну сцену і проводили тут репетиції, потім чаювали,- розповідає пан Олександр. – схил навпроти дуже зручний для сидінь, як  і сцена-галявина, де для глядачів розкидали  солом’яні снопи та крісла-мішки, розпалювали багаття , пропрацьовували сценки. Приходили сюди режисери, критики й журналісти. Просто була фішка-локація,- сміється директор.– А потім зрозуміли, що формат цікавий і для пересічних глядачів. І так уже 10 років тут працюємо.

Травень відкриває сезон, вересень завершує. У ковідний карантин  артисти працювали просто неба, глядачі зберігали соціальну дистанцію.

Мені випала нагода побачити першу репертуарну виставу «Лісова пісня» за мотивами твору Лесі Українки. Неймовірне видовище, яке довго не відпускає. Сценографію створює сама природа:  шум вітру, кумкання жаб, цвірчання коників-стрибунців, плюскіт води, шелест у кронах дерев, мокрі   Потерчата та Водяний, які  виходять з озерця. Хочеш-не хочеш, а ти розчиняєшся у цьому дійстві, зливаєшся  з нічним зоряним небом і факелами в руках героїв, схлипуєш разом із Мавкою, яка має у серці те, що не вмирає, і далеким сичем ,звук якого долинає з глибин лісу. Таке враження, що ти в колі акторів, вони танцюють на галявині праворуч,  стрибають через вогонь – ліворуч,  дійство зі сцени переноситься у міжряддя і ти стаєш  одним із героїв цієї феєрії почуттів, краси,  великого кохання і зради, зневіри і бурхливих веселощів. Ти тільки сам обираєш  енергетику хвилі Лесиних символів на крихкій межі явного і вимріяного, реального і міфічного, баченого тільки авторкою. Від майстерної гри акторів, тобі передається енергетика Того, Хто греблі рве і ревнує Русалоньку до Водяного, Того , Хто в Скалі сидить,   від  жінки, якій ніколи ніхто не вгодить -Матері  з одвічною мрією про тиху старість під крилом у сина,  чи хороводу  Русалок і Потерчат, які чіпляються за руки і дивними голосами прорікають свій зв»язок зі світом. Заворожує  мудрісінький дядько Лев із осучасненими «приколами». Я бачила цю  перлину драматургії сотні разів у різному виконанні в різних куточках України, але так близько тільки тут вникла, як же Леся любила життя, як їй хотілося  зробити світ кращим, лагіднішим, повним тепла, довіри, любові. По-іншому вона не виписала б так багато і зворушливо  Лукаша і Мавку. Якби трагічно не склалася  доля їхнього кохання ,  вони символізують  інший вимір – щасливий, глибокий, гармонійний, чистий у єдності з природою. Класика мабуть і є тому класикою, бо дивиться на віки вперед і бачить той майбутній безклопітний світ, до якого ми прагнемо, спотикаючись об життєві негаразди. Дуже вдячна творцям вистави за подаровані емоції, атмосферністьдійства.Поруч зі мною сиділи одесити, запоріжці, гості з Італії, вони не приховували задоволення від побаченого, глядачі віддячували акторам бурхливими аплодисментами.Не залишає враження, що це театр майбутнього. Чи минулого?  Отак у міжчассі і  проживаєш  години феєрії, яку відтворюють  артисти. У Лісовому театрі  ставлять ще  вистави «Кицька на спогад про темінь» Н.Неждани ,«Майська ніч» М.Гоголя,  “Сон літньої ночі” В.Шекспіра, театралізоване дійство «В ніч на Івана Купала». Для того щоб театр продовжував працювати під час карантину, а люди й далі відчували причетність до спільноти, крім театральних вистав на базі «Чумацької криниці», влаштовують  перегляди фільмів просто неба. Глядачів розважають  музиканти, була окрема сцена для співачок, на іншій локації проводили вікторини. Олександр Книга каже, що глядачів завжди повно, всі в захваті, бо людям хочеться підтримки, відчуття колективізму, єднання з красою.

Так херсонці пишуть історію  про те, як театр може змінюватись і змінювати, виходячи за межі класичної сцени та глядацьких сидінь у залі.

Місце щасливих людей

За  40 кілометрів від Херсону на березі Дніпробузького лиману знаходиться невелике село Станіслав, яке стало центром об’єднаної громади ,  приєднавши  у 2017 році до себе села  Широка Балка, Олександрівка, Софіївка.  Загальна кількість населення близько 10 тис осіб. Очолює громаду харизматичний голова Іван Самойленко. Він залюблений у свій край і хоче, щоб   українці хоч раз побували на  берегах  Широкої Балки,  побачили красу Станіславських скель. Очільник громади  розповів про плани розвитку зеленого туризму, оскільки вони ще в зародковому  стані. Але відрадно, що є першопрохідці, є школа для навчання ведення бізнесу саме в цій  перспективній галузі. Голова знає безліч легенд  краю, історію і міфи рідної землі, чим щедро ділиться з гостями.

Незважаючи на те, що перша згадка про село Станіслав датується 1697 роком, люди на цій території жили здавна. Тут можна побачити залишки старовинних валів, датованих I – II століттями нашої ери. За словами Івана Самойленка, ці землі були пов’язані з грецькою колонією Ольвія, яка знаходилась на протилежному  березі  лиману. Ймовірно, на території села Станіслав розташовувався храм Деметри, описаний Геродотом. Розповідають, що  тут були знайдені дві візантійські монети Х століття. За відомостями  істориків, на місці села Станіслав почав формувати свої війська для національно-визвольної війни Богдан Хмельницький. Тобто саме Станіславські скелі стали таким «сили» найвідомішого українського гетьмана Богдана Хмельницького. Про   місце  перебування тут козаків свідчать і козацькі хрести XVIII століття на місцевому кладовищі.

А ще – це місце  щасливих людей. І не тільки тому що тут знімав кліп на пісню «Місця щасливих людей» Андрій Кузьменко з легендарним  гуртом  «Скрябін». Споглядаючи таку красу, вдихаючи на повні груди  озон на над найбільшим лиманом України, можна  відчувати  притоки тільки  позитивної енергії, а розставивши руки  назустріч вітру , тебе огортає відчуття щастя від польоту над водою, скелями, буднями. А то ж просто тільки  вітер в обличчя! Заказник «Станіславський» часто називають Станіславським рогом, мисом і навіть Херсонськими горами. Площа заказника – майже 700 гектарів. Видовищні Станіславські скелі, прикрашені польовими травами та різнобарвними квітами, круті стежки яких ведуть до  лиману. Саме тут запитуєш себе, які ж великі кошари треба мати, щоб ті всі хмари-вівці  помістилися… А вони котяться, біжать, летять до небокраю, де лиман впадає в Чорне море. Багато відпочиваючих вже відвідує Станіславські скелі, але інфраструктурна мережа тільки спирається на ногиі. Хоч уже є оселі, готові прийняти туристів на ночівлю зі сніданками, обідами й вечерями. Природа і працьовиті, підприємливі люди  є неоціненним потенціалом розвитку Станіславської ТГ. Цьогоріч тут стартує реалізація проєктів: «Створення пішохідно-велосипедних маршрутів і зон з покращеною інфраструктурою  з елементами туристичної навігації» та «Створення Центру підтримки бізнесу та туризму Станіславської ТГ».

Свої пропозиції в розвиток галузі  внесла  і екскурсоводка  Ілона Голінько. Свого часу жінку  сільська рада відправила в ознайомчу поїздку до Карпат.  Там вже місцевий туризм був на підйомі. Пані Ілона, надихнувшись , вирішила докластися до розвою галузі в рідному селі.

  • У нас вже був взятий курс на туризм.  Ми створили розважальний продукт. Одна справа просто приїхати на скелі подивитись, десь переночувати, щось поїсти – і все. Ми з чоловіком вирішили створити для туристів розвагу. Так народився наш екстрім-тур «Станіславські скелі» на позашляховику. І ось вже більше року катаємо! – розповідає Ілона Голінько. – Маршрут довгий,з красивими локаціями.Світлини можна робити просто з автівки, передбачені і зупинки. Люди дуже захоплені красою місцевих берегів,- розповідає водійка і екскурсоводка. Наразі піонери сільського  туризму вирішили розширити спектр послуг у кооперації з іншими підприємцями.Тобто є нічліг, розваги, харчування і незабутні враження.  Можна тут відпочивати і з наметом.

І на завершення  – кілька цифр статистики.Минулого сезону на Херсонщині побувало чотири мільйони туристів. Цьогоріч очікують до п»яти мільйонів, незважаючи на продовження карантинних обмежень. До речі, у Херсонській області найнижчий рівень інфікування коронавірусом в Україні.

Людмила Островська, заслужена журналістка

     Тернопіль-Херсон

Матеріал підготовлений  завдяки прес-туру в межах проекту Харківського прес-клубу MediaHubKharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

 

 

Подаруйте собі свято у гастропаб NATURA
“Майдан” дарує незабутні враження
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031