25 травня 2022 року
00:55:55

Усі новини Головна Суспільство Блоги Мандри Новини Події

Португалія – місце, «де закінчується земля і починається вода»

Насичена, змістовна і яскрава програма прес-туру «Моя Португалія: Лісабон, Порту», організованого Буським медіа-порталом, відкрила цю  країну Піренейського півострова так глибоко і хвилююче, що  ми  не просто в неї закохалися, а вирішили, що сюди варто  повернутися.

Спеціалісти стверджують, що наше розуміння світу зв’язане  з асоціаціями, які виникають, коли ми чуємо  те чи інше слово. Скажімо, в одних Португалія асоціюється  з португальським Портвейном, в інших з прекрасними садками і парками,  ще для когось – це  колиска  відважних  мореплавців, які зробили безліч географічних відкриттів, хтось сприймає цю землю як батьківщину  колонізаторів з імперською славою, осколки якої  і  досі живі й здорові — чого варта одна тільки Бразилія, а дві останні колонії (Макао і Східний Тимор) Португалія втратила лише  в 1999 році. Хтось же знає слово «азулеж» –  кахлі,  на яких  можна прочитати споконвічну  історію Португалії, хтось кохається в їхніх  національних романсових піснях фаду, які розпізнаєш серед тисяч жанрів.  Для мене Португалія ототожнювалася з Піренейським півостровом, краєм землі. Отож, я їхала на край світу.

Нині Португалія –  тиха  аграрна країна з пасторальними пейзажами. Тут понад 10 мільйонів мешканців. Із  статистики відомо, українська нацменшина займає тут четверте місце  і нараховує  до 30  тисяч наших земляків.  Хоч самі українці, з якими ми зустрічалися, кажуть, що порахувати складно, і наших людей там може бути вдвоє більше, бо,  багато  з них  мають або  подвійне громадянство, або тільки португальське.   Саме українці нам розповідали, що тут з повагою ставляться до мігрантів, людей праці, бо розуміють, що вони розвивають їхню країну. Самі португальці через різницю в зарплатах часто працюють за кордоном – наприклад, у Британії, Німеччині,  Франції, де  майже 100 років тому сформувалася велика португальська громада. Коли людям потрібно, вони їдуть, коли ситуація покращується – вони повертаються, як і наші земляки.Столиця  країни Лісабон.

Лісабон

З Михайлом Іщуком  і Володимиром Маньком  з Рівненщини ми  познайомилися в метро. Вони нам допомогли віднайти лінію і провели до станції,  з якої нам ближче  добратися до готелю. Чоловіки  тут з 2012 року працюють на будівництві, дружин з дітьми відправили в Україну на ковідний період, чекають на новорічні свята, якщо все добре буде з карантинними  обмеженнями.

Про Лісабон сказали, що він, як два Тернополі, а метро так близько має зупинки, що простіше дорогами ходити.  Я ж побачила це місто   мегаполісом навіть із його  півмільйонним населенням. Це не просто столиця і найбільше місто країни, тут один з найбільших портів Атлантичного океану.

Молоді люди з України  розповіли, що за народною легендою, місто було засноване давньогрецьким мандрівником  Одісеєм  і,  як Рим, виникло на семи пагорбах. Перше поселення  тут зафіксували  далеко за тисячу років до н.е. і це друга найстаріша європейська столиця після Афін.

Ми подякували і перепитали, чи  країнознавство для легальних документів є  необхідним атрибутом. Михайло з Володею засміялися і сказали, що не обов’язкове, але цікаво ж знати про місто, в якому живеш і про країну, тому  підчитують інформацію. Поділилися з нами тим, що   Португалія — єдина європейська країна, кордони якої залишаються незмінними з 1139 року. Ми разом позаздрили, бо відразу порівняли наші розірвані московітськими  загарбниками  кордони у 2014 році.

Чоловіки  разом з українцями  Португалії долучаються до  акцій, спрямованих на допомогу   Батьківщині. Похвалилися, що українські осередки є  чи не в усіх містах, у вихідні земляки зустрічаються. За статистикою тут діє 14  товариств і 9 українських культурних центрів із українськими  суботніми школами.

Тернополянин  Сергій Набока, який працює водієм автобуса, орієнтуючи нас  на транспорт, яким можна  зручніше добратися до мису Рока,  розповів,  що  три роки тому українці пошанували Тараса Григоровича  відкриттям йому пам’ятника і що дуже  символічно – місцева влада виділила місце для встановлення погруддя нашому національному генієві, яке дуже нагадує Канів:  це гора над річкою, яка впадає в океан.  А ще додав, що його друзі мешкають в Лісабоні на проспекті України. Ця вулиця  неподалік  станції метро «Бела-Вішта»  стала для нас чи  не найвизначнішим  місцем столиці Португалії,  символом того, що наші люди  за кордоном гідно  виконують дипломатичну місію, ознакою  вдячності  португальського народу за працелюбність українців.

Із висоти  палацу св. Георгія, куди ми добралися  жовтим трамвайчиком, який їздить стародавньою частиною міста і є його символом,  видно все місто.  Виділяється вантовий «Міст 25 квітня», який визнають найкрасивішим в Європі.  

Захоплює і  найдовший міст Європи імені  Васко да Гама через річку Тежу. Його довжина  понад 17 км.  Цей мореплавець-колонізатор пошанований і в назвах вулиць, у пам»ятниках, музеях, де пишаються  знайденим ним  морським шляхом  до Індії довкола Африки, що стало поворотним моментом в історії Великих географічних відкриттів. Саме  з нагоди винайдення цього шляху  португальці  у  ХVI ст. збудували Вифлеємську вежу з  гербами Португалії. Вона  в різний час  була митницею, складом боєприпасів та навіть політичною в’язницею. Неймовірною величчю вражає ще один історичний  об’єкт, який не можна оминути,   Монастир єронімітів – усипальниця  всесвітньо відомого   мореплавця-першовідкривачаВаско да Гама  і  португальських королів.

Враження від поїздки столицею були б не повні, якби не традиційна національна пісня –  фаду.  Це ємке слово  вбирає в себе філософію і нашого романсу, написаного з нагоди душевного болю при розлуці. Друзі, які побували тут,  казали, що головне почути пісню, а потім вона сама візьме за душу і бринітиме в ній струною. Я почула її на  трамвайній екскурсії з аудіогідом.   Його розповідь  про квартали міста звучала   між пісенним супроводом. Саме Лісабон  є батьківщиною цієї  пісні -долі, фатуму, яка  поєднала в собі ностальгію і печаль, біль втрат і надію на любов, якої так бракує людям, які живуть і працюють у складних умовах. Коли не знаєш мови, музика виходить на перший план, а слова можна вгадувати згідно зі своїм  уявленням змісту романсу… У тавернах і ресторанах, де виконують ці пісні,  нам не вдалося побувати, але проникнутися її мелодикою також велика насолода.

Старе місто – суцільне визначне місце Лісабона, в якому тримається його  дух,  особливий маленький світ всередині Лісабона. Тут  повітря  просякнуте  ароматами свіжої випічки, квітів,  випраної білизни, яку сушать на балкончиках. Про це місто можна розповідати до безкінечності.

Край світу

А от про мис Роко розповідати  нема що,  треба просто  побачити міць океану саме з цього місця!

Чим воно цікаве? В першу чергу 150 метровим урвищем з якого відкриваються чудові панорами на Атлантичний океан. Це потужне енергетичне місце. Розкрилюючи   руки, спрямовуєш  свій погляд у безкрайню водойму  і фізично  відчуваєш   його  норовистість,  силу і особливу магію та зачарування!

Тут можна розкуштувати на смак португальське повітря. Коли  ловиш обличчям вітер  з солоним присмаком океанських хвиль, то важко відділити чи то  твої сльози радості  від зустрічі з цією величчю, яка розбурхує  міріади  почуттів у самій глибині душі і серця чи послані ним згустки  водяного пилу, які огортають тіло, як хмари на Говерлі.

Уявляєте,  там на іншому березі, далеко-далеко – вже Америка! Але дуже складно повірити, що за цим безміром води знаходиться ще якась земля.  Тут мимоволі замислюєшся, яку хоробрість і відвагу мали португальські моряки, які вирушали на зустріч цій стихії в далекі експедиції  в Новий Світ, Африку, Китай,  Американські континент, при цьому абсолютно не знаючи, що їх чекає попереду і чи повернуться вони назад.

Реве і стогне  океан,  а ти, споглядаючи цю картину, яку не здатен передати жоден художник чи фотомитець, відчуваєш себе трішечки-трішечки першовідкривачем- дослідником, бо  ці  неповторні відчуття тільки твої, тому і намагаєшся запам’ятати   ці недоступні скали, де  глибоко під ногами  кипить неосяжна водойма. А з неї доноситься  лише  стогін від розбитих об віковічне каміння  високих  хвиль, над якими бачиш  піну з безліччю  відтінків синього і голубого, які на сонці набирають ще й блискучо-золотого окрасу, даруючи вибухи  свіжої  прохолоди.

В епоху Великих географічних відкриттів  це місце називали  Мис Лісабона. У народі  його називають  Мисом Долі. А ще просто кажуть – «край світу». Тут щемно усвідомлюєш,  яка ж невелика наша планета!

На невеличкому п’ятачкунайвітрянішої частини Землі зібралися представники чи не всіх континентів.  Найбільше ми тут зустріли і українців, які  об’єднувалися з нами під  прапором України. Подорожуючі з Києва, Черкас, Донецька, Одеси, Вінниці, Тернополя, Львова,  українці з Італії, Іспанії, Португалії.

На краю землі звучало вітання: «Слава Україні! Героям слава!». Ми тішилися зустріччю, ніби зібрало нас родинне свято!

Саме тут  я розговорилася з подружжям із Хмельницького – Людмилою і Яковом, які 20 років пропрацювали в Португалії і днями збираються повернутися назавжди в Україну. Цікавилися  нашим маршрутом та перевірками   паспортів вакцинації.

  • -Нічого тут доброго нема,-  пояснила  мені жінка.- Діти наші в Україні, нас тут нічого не тримає.

Пані Людмила працювала в дитячому садочку, чоловік  керував  будівельними роботами. За документами вони українці,  не хотіли брати місцеве громадянство.  Про те, що і в нас не дуже солодко зараз, вони знають.

  • – Але там наш дім, тут ми завжди чужими будемо. Ми  два роки не були у своїй хаті, хто знає як буде далі, тому вирішили остаточно повернутися». 

На узбережжі вони часто бувають,  милуються маяком,  збудованим тут майже триста років тому. Світло його видно на віддаль понад 50 кілометрів.  Подружжя було на екскурсії, на яку треба записуватися заздалегідь, чого ми не змогли зробити, то їх  вразило, що там справжній доглядач.

Є ще три старі маяки на узбережжі океану, які пильнують люди, а понад 50 , які є у Португалії,  працюють  в автоматичному режимі. Колись світильники були масляні, а тепер  потужність  лампочки    дорівнює 3000 Вт. Нещодавно, за словами наших земляків, ще додали до світлових сигналів і сучасне радіолокаційне обладнання. Цікаво, що споруди такого штибу належать  Міністерству  військово-морського флоту, отже  всі працівники є державними службовцями. Ми разом  пройшлися  вивітреним камінням мису. Все узбережжя заросло  симпатичними  рослинками  родини секулентів.

Пані Людмила каже, що  це карпобротуси, в нас ці квіти також ростуть тепер  на альпійських гірках, а колись на цвинтарі розсаджували.  Між рослинами можна пізнати  нашу заячу капусту,  кислицю звичайну. До речі, йти таким килимом  небезпечно, слизько, як і  нашими Карпатськими   вершинами, порослими    рододендроном, який стає ковзанкою.

На самому мисі стоїть стела з  хрестом, своєрідний тріангулятор, фіксатор висоти. На  цьому монументі викарбувані  координати і назва мису з рядком  поезії про край світу. Зробити світлину  на фоні монумента  вважається обов’язковим пунктом  програми візиту.

На узвишші біля маяка  знаходиться і магазин сувенірів, де продають свідоцтва про відвідування Кабу-да-Рока. Ми посвідчення не купляли, вирішили, що 11 євро  витратимо на дорогу до Порту.

Порту

Відчула себе трішки на  шляху пілігримів, переїхавши  в Порту, помітивши дорогою  вказівник на Фатіму, місце всесвітнього паломництва. Колись задовго до нашої ери, та й завжди,  тут був найбільший порт півночі Піренейського півострова, тому і назва міста співзвучна.  А де порт,  там завжди щось відбувається: хтось припливає із далекого походу,  хтось   відчалює  в нього. Це місце , де найбільше відчувається радість повернення і  гострота   можливої  втрати.  Воно об’єднує  людей  надією.  Одні сподіваються, що доберуться до берега,  інші прагнуть  побачити рідних, ще хтось очікує , що побачить тих, з ким попрощався. Тут живе бажання  –  продати товар,  ще хтось вірить, що купить потрібне. Можна сказати, що порт- це те місце, де живе надія. Все це і склало колорит міста. Адже порт завжди, може непомітно, але рухає до прогресу.  Там, де зустрічаються  товари, мови, люди,  бажання – завжди з’являється новизна. На узбережжі океану є такий пам»ятник надії. Ансамбль скульптур людей вдивляється в далечінь океану.

Я ж глянула на місто очима  мисливця, в якого лише два дні і дві ночі для того, щоб проникнутися  його енергетикою і  магією, і  воно  стало схоже на дзеркало,  яке відбиває всю історію країни, аж до її назви, яку дало їй саме Порту.  Це єдине місто Європи, яке вигравало титул  найкращого  європейських міста  для подорожей  в рейтингу  EuropeanBestDestinations  тричі –  в 2012, 2014 і 2017 рр. Понад чверть століття  історичну частину міста  охороняє ЮНЕСКО, це всесвітня спадщина, яку навіть не можуть містяни підремонтувати, тому тут багато   несвіжих одвірків і підтриманих дверей та вікон з фіговими деревами всередині.  Але квіти в стінах додають лише шарму цим вузеньким лабіринтам, як тут називають вулички,  що стрімко збігають до берега річки Дору. Завдяки їй тут розкішні мости.

Ажурною розкішшю привертає увагу  міст Луїса 1, збудований учнями Гюстава Ейфеля. Це  символ Порту і  найбільш знаковий цивільний об’єкт Португалії.

Символом міста є і  найпишніша та найкрасивіша   релігійна споруда  Португалії і Європи –  церква Святого Франциска.  Її будівництво, що розпочалося 1233 року, тривало 200 років.Неймовірне внутрішнє  оздоблення  вирізаних із дерева  вівтарів, склепінь і колон,  покритих  позолотою. На створення внутрішніх прикрас і позолоту пішло близько 370 кілограмів золота.

Порту – це вузенькі , вимощені особливою   плиткою  тротуари і вулиці . Ці шматки базальту чи вапняку,   видобуті та вкладені вручну, називають  «калсада». Особливо цікаво  в районі міста,  де університети, адже місто називають молодіжною столицею. Саме тут Джоан Роулінг  викладала англійську мову і писала про  вигадану  Гоґвортську школу чарів і чаклунства. До речі,  студенти   тут носять на заняття   чорні плащі «а-ля Гаррі – Поттер», видно їх і в місті. Порту  стародавнє місто, що  дало назву знаменитому  кріпленому  вину, яке звідси розійшлося по всьому світі.

Символом міста є і церква  Клерігуш,  високу дзвіницю якої  можна побачити з будь-якої частини   міста.  Тут опиняєшся  ніби в тій старенькій Європі, коли Португалія  правила світом, господарювала на морях і океанах.

У Порто  народився мореплавець Магелан, який прославився на весь світ тим, що першим здійснив навколосвітнє плавання,  став першим європейцем, який увійшов з Атлантичного океану в Тихий. Ця подорож довела не тільки,  що  Земля кругла, а й те, що  всі океани зв»язані між собою.  Магеланне тільки океан назвав Тихим, а й став автором назви архіпелагу Вогняна Земля, де  прийняв вогні багать місцевих аборигенів за вулкани. Його іменем  назвали  хмари, кратер на Місяці, один з видів пінгвінів, місце проживання яких він відкрив,  космічний апарат та торговий центр у столиці України Києві. Тільки  у Португалії пам’ятника йому нема.

Один із найулюбленіших символів Португалії – трамвай, також звідси родом. Понад сто років тому тут   почали   ходити перші вагони. Саме тут була створена найперша Конституція Португалії.

Із цікавинок, які ми дізналися від тутешніх наших земляків, додам, що португальці вважають складені в дулю пальці захисним жестом. А ще у хвилини народження Нового року з’їдають по 12 виноградин — одну на кожен удар курантів.

Я вільна, коли подорожую. Мене надихають нові місця, історія, культура, і знайомство з цікавими людьми,  бажання мандрувати і пізнавати світ, як золота лихоманка, вабить  і захоплює. Португалія стала  після прес-туру трішки моєю, я залишила    у комірках пам»яті і серця  красиві і яскраві враження, вони гріють мою душу до наступної подорожі.  Може на Мадейру податися,  щоб було  завершене і відстояне  враження про Португалію, щоб туди більше не хотілося?

 Людмила ОСТРОВСЬКА,

заслужена журналістка України.

 

РА «Маркетингові технології ПБС» – увесь спектр маркетингових послуг: від ідеї – до реалізації!
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031