27 липня 2021 року
00:06:43

Усі новини Блоги Що прочитати? Просвіта. Тернопіль Особистості Новини

Олександра Кара – жінка, що пише серцем (фото)

А ви вмієте дивитися прийдешньому у вічі? Яким ви його бачите? І чи легко писати письменнику про майбутнє, коли він не фантаст?

На ці питання відповідає  найновіша збірка віршів  тернополянки Олександри Карої  «Зазираю у день».

Творчість поетеси – це її духовний простір, космос, в якому переплітаються воєдино філософія,  історія, сьогодення і майбуття. Творча амплітуда знаної в Україні та за її межами  авторки  коливається від  чотирирядкових   віршованих афоризмів до поем і прозових панно життєвих ситуацій.

У її творчому доробку  двадцять  книжок різного формату , в яких зібрані твори, що  слугують провідниками   глобальних цінностей світу і людини. Вірші  торкаються кожної струни людського життя, радості і щастя, суму і болю, краси навколишнього світу, а також почуття, коли душа потребує пісні.

Авторка передає свої переживання за долю України, власні пережиття в особистому житті. У її творах є багато повчального, розважливого, а також підтримки для читача, який теж перебуває в стихії сьогоднішнього часу чи особистої тривоги чи біди.

«Дай шанс собі, щодень, і будь щасливим.

Засієш позитив, то й проросте.

Та хай собі життя буде мінливим,

Із добрим настроєм зітреться все пусте».

Олександра Кара за професією – механік, про те, як каже, пише відколи себе пам’ятає. Дитинство і юність її минули у Борщові, де вона черпала наснагу для творчості  з живоносного джерела Борщівської Божої Матері, сакральної вишивки  на борщівській вишиванці, з білопінних садів та берегів Нічлави.

Її твори легко лягають на музику і звучать в усьому світі, де є українці. Вона – лавріятка багатьох міжнародних  та Всеукраїнських літературних і пісенних конкурсів, має багато відзнак і нагород.

«А що про мене треба знати?

Живу, літаю в піднебессі…

Мені не треба срібла злата,

Бо маю інші інтереси.

Дай, Боже, миру Україні,

хай правда вийде із темниці.

Зросте хай сад на цій руїні.

Розквітнуть усмішки на лицях…»

Поетеса переконана, що  кожна людина є прогнозистом, адже щодня ми приймаємо рішення, які базуються на наших очікуваннях щодо прийдешнього. Шкода, що  наше прагнення зазирнути в майбутнє буде завжди перевищувати наші можливості. Але поетам це доступніше, вони бачать і пишуть серцем.

«А час іде, міняє пори року.

Здощить весна, зрівняються рови

І зацвіте усе навкруг нівроку,

та сонцем запалають хоругви.

Усе мине і знову прийде Добре,

Не все ж біді та панувати днесь.

Востане дух, як воїном хоробрим,

Бо що той бруд? Коли я маю честь!»

Поезія Олександри Карої переконує, що можна бути щонайменше просто оптимістом і писати про майбутнє не стільки з точки зору фантастики, скільки з точки зору свого відчуття реальності і свого уявлення як ця реальність має трансформуватися і розвиватися.

«Посіпак повиштовхуєм в плечі,

Поженем за межу ворогів.

Подаруємо радість малечі,

І святочних спечем пирогів…»

Майбутнє — це й  те, що ми  сьогодні творимо власноруч — своєю енергією, своїми серцями, своїми думками. Хоча безперечно, час готує якісь сюрпризи та несподіванки і невідоме  заворожує.

 

«Буремний час все вториться у нас,

Його властивість жерло відкривати,

Коли вогонь життя горить, не згас –

Нам треба сіять, виростить і жати».

 

Олександра Юхимівна  вміє   показати майбутнє навіть у своїй поезії про минуле. Прогностична функція  її поетичного слова  має здатність   створювати,  проектувати, або наближатити  майбутнє, застерігати від нього.

«Схилилась до води помити коси,

Неначе на колінах ця верба.

Нехай спливе із водами журба,

плакучими залишаться лиш роси…»

Що ж, є шалене «сьогодні», ним ми і живемо, але те,  ще не наше –«майбутнє», змушує нас зазирати хоч подумки у прийдешнє, в яке так хочеться зробити крок. І хоч кожен  з нас має свою Голготу, об’єднує нас життєвий почерк, який засвідчує  нашу людську сутність на цій грішній Землі.

На фото зліва – направо: Олександра Кара, Людмила Островська, Людмила Червінська.

Складно зазирати  в прийдешній день: одному Всевишньому  відомо, що чекає кожного з нас, проте всім нам треба й надалі міцно триматися на віражах долі, позбутися  каміння за пазухою, щоб завжди у наших кошиках була хлібина, щоб нарешті й назавжди запанував мир в Україні.

«Дай сили нам, Сонечко, всім нам світи,

Так радості хочеться людям.

Ти сходиш на небі – ще в душах зійди,

Хай світлим життя наше буде!»

Людмила ОСТРОВСЬКА,

заслужена журналістка України, просвітянка.

Подаруйте собі свято у гастропаб NATURA
“Майдан” дарує незабутні враження
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031