21 квітня 2021 року
16:45:42

Усі новини Головна Суспільство Бучачина Духовність Просвіта. Тернопіль Хобі Особистості Надзвичайне Новини Культура

Майстри ливарної справи відновлюють дзвони Західної України у Бучачі

01.10.2020 16:00
130
Майстри ливарної справи, які відновлюють дзвони Західної України, живуть у Бучачі.
Унікальне підприємсво кооператив “Іскра” у 90-х роках минулого століття виготовляло чавунні батареї для систем опалення, але паралельно розробило власну технологію відновлення дзвонів, адже багато з них замовчало через вандалізм радянської влади, а також через пошкодження та тріщини, які часом з’вляються на цих сакральних виробах.
Заснував та очолює “Іскру” справжній меценат Василь Бабала. Чоловік закоханий у Бучач і разом з майстрами ливарної справи, відновлюють дзвони Західної України та унікальне литво двірне та вхідних воріт для рідного міста. Саме Василь Бабала зініціював відтворення скульптур роботи скульптора Іоана Пінзеля та допомогли встановити пам’ятник видатному майстру.
Василь Васильович Бабала, засновник кооперативу “Іскра”, м. Бучач
Василь Бабала  з с. Возилів Бучацького району, навчався професії у Дрогобицькому нафтовому технікумі. З 1976 року по 1990 рік працював на різних посадах Бучацького виробничого об’єднання металовиробів (інженером по підготовці кадрів, інженером – технологом, начальником цеху, головним інженером філіалу), а у 1990 році організував Бучацький кооператив «Іскра», ливарний цех, по випуску товарів народного споживання.
Ливарний цех кооперативу “Іскра”
Кооператив єдиний в Україні ремонтує давні церковні дзвони. Технологію винайшов сам Василь Васильович. Роботи зазвичай проводить за власний кошт. Один з відреставрованих дзвонів – старовинний дзвін села Романівка Теребовлянського району Тернопільщинискликає людей – на підприємстві змогли приварити 20-кілограмовий уламок металу до цього дзвону. Також завдяки роботі майстрів “Іскри” знову почули люди як звучить дзвін із церкви святого Онуфрія у селі Рукомиш Бучацького району. Дзвін, який мовчав 60 років, перед тим возили до Львова, і у Тернопільський технічний університет, а допомогли у Бучачі.

Дзвін з Рукомиша вагою півтонни виготовили італійські майстри у середині XVIII ст. на замовлення графа Миколи Потоцького. А 1939 року під час боротьби з релігією більшовики скинули його з 11-метрової дзвіниці. Потім замотали в куфайки, щоб не дзвонив, і били зверху молотками. Поверхню вкрили тріщини.

Дзвінниця у с. Рукомиш

http://iskra.te.ua/mecenatstvo пишуть на сайті підприємства

Доки енкаведисти шукали вантажівку, щоб вивезти метал, четверо селян устигли закопати дзвін біля річки. Його знайшли 20 років тому. Останній із тих чотирьох перед смертю вказав місце схованки, розказав Василь Бабала.

— Я мріяв навчитися відливати дзвони. Але для того треба мати сплави олова, міді, бронзи і срібла. А ми на заводі випускаємо чавун і маємо справу тільки з цим матеріалом. Та й багато старовинних технік виготовлення пропали. І коли священик 2003-го попросив допомогти полагодити благовіст, вирішив спробувати, — каже Василь Бабала. — Так я заразився “хворобою” дзвонів.

Якось до Рукомиша приїжджали поляки. Казали, за таку роботу в їхній країні заплатили би стільки, що дітям-онукам майстра не треба було б працювати. Та Бабала не хоче, щоб йому платили за ремонт дзвонів. Переконаний: якби брав із парафіян гроші, то нічого не вдалося б зробити.

На пошук потрібної технології власник заводу із робітниками витратили майже три місяці. Спочатку болгаркою очистили поверхню від попередніх слідів зварювання. Потім розробляли тріщини. Щоб не поширювати їх далі, просвердлювали наприкінці кожної дірки. Після цього за допомогою коксової пічки дзвін розігрівали до максимальної температури — майже 600 градусів. Коли метал починав плавитися, бралися за латання.

Відтоді до Бучача привезли шість пошкоджених дзвонів. Ремонт триває близько тижня.

Першим у відновлений дзвін завжди вдаряє Василь Бабала. А за ним підходять дзвонити 30 робітників заводу.

— Тут був відбитий шматок вагою 20 кілограмів. Якби відломок не привезли, нічого не можна було би полагодити, — показує майстер слід від зварювання на 650-кілограмовому дзвоні із села Романівка Теребовлянського району. — Щоб дзвін звучав, у нього має бути однорідний хімічний склад. Так само, як у кришталевого стакану.

Цей дзвін німці вивезли із Романівки 1944-го. Збиралися переплавити на снаряди. Проте потяг за призначенням не доїхав.

Найстаріший дзвін, який привезли на ремонт до Бучача, датують 1600-м роком. Його доправили із села Куропатники Бережанського району без серцевини. Спершу майстри прикрутили гайку і контргайку приблизно на тому місці, де лишився слід від ударів. Потім регулювали висоту. Слухали, де звук найкращий.

— Ми не можемо знати, чи так само звучав той дзвін 400 років тому. Але все одно то була найгарніша музика серед усіх дзвонів, які я чув, — усміхається Бабала.

Додає, що один із відновлених дзвонів назвали на його честь:

— Дзвін із села Цвітова Бучацького району мав тріщину через усю поверхню. Тому 60 років мовчав. Коли віддали в церкву після ремонту, отець запросив мене на його хрестини. Бо дзвони охрещують так само, як і людей. І після встановлення нарекли Василієм. А я тоді усю відправу був дзвонарем.

Чим більше срібла у дзвоні, тим мелодійніший звук. Старі дзвони важко ремонтувати — срібло при високій температурі згорає. А от тріщину на дніпропетровському виробі з Володимирського храму у Бучачі вдалося залатати за три дні.

Кооператив «Іскра» продовжує традиції бучацьких ливарників, які започаткували свою роботу наприкінці 18 століття під час прокладання залізної дороги Австро-Угорською імперією. Вікові традиції ливарної справи збережені і до сьогодні, не зважаючи на всі перепитії нашої історії. Маючи глибокі коріння своєї історії, майстерність зростала, вдосконалювалися технології і методи виплавки чавуну.

Подаруйте собі свято у гастропаб NATURA
“Майдан” дарує незабутні враження
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930