«Сумніватись в собі не смій. Мрій увечері. Вранці – дій! » – Інна Хращевська

Побачила світ перша збірка віршів  Інни Хращевської «Відзначена віршами», яка об’єднала в собі  поезію, написану  понад 25 років тому і минулорічну.

Так довго відлежувалося її слово, яке було улюбленим заняттям попри інженерну освіту і  робоче місце  у  Лановецькій районній філії Тернопільського обласного центру зайнятості.  Не вважала  себе поетесою, хоч римувала  відколи себе пам’ятає, аж поки люди її так не назвали.

Презентація збірки відбулася  у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці.

Першим, хто Інні Хращевській сказав, що вона особлива жінка і має дар від Бога,  був   народний артист України Олександр Пономарьов. Саме цей співак очолював журі поетичного конкурсу в соціальних мережах, у якому  перемогла наша землячка з Вишгородка. Саме від співака вона почула знакову фразу, яка змусила її серйозно подивитися на своє захоплення: «Якщо талант дав Бог, то нехтувати ним, приховувати – великий гріх». 

А потім був літературно-художній конкурс,  оголошений  Лановецькою  міською  радою  до 85-річчя  генія сучасності, народного художника України, земляка  Івана Марчука  «Спльонтані дороги додому», де Інна Хращевська перемогла  у номінації «Поезія». Зустрічі з художником, його оцінка творчості  і  напутнє слово також дали поштовх повірити у себе. І тут  письменник-земляк  Юрій Матевощук чітко перепитав пані Інну, коли вона збирається видати  першу збірку? -Так пазли зійшлися, Юрій допоміг мені з підготовкою видання,- усміхається  поетеса, яка вірить, що дива поруч.

Філософськи-осмислено звучить поезія, об’єднана місцем сили і впевненості поетеси.

Ніщо у мене не відбере мене:

Ні час інакший, ні інша правда.

Ніхто у мене не відбере мене.

Себе не треба чекать до завтра.

Поетеса переконана, що місце сили  в душі і бачити нею,   і відчувати – дано лише Богом.  Тому ніхто не зможе закувати душу в грати чи щось із неї забрати.

Захоплює   осмислення процесу творення   краси, загорнутої в слово.

Я зможу так словами малювати,

Що навіть звук попроситься до вух…

Я зможу все. Я витчу кожне слово.

Натхненно й тихо, наче ювелір…

Слова, як коштовності, за поетесою,  можна нанизувати в намисто, щоб вони дзвеніли  чистим полем,  зголеною стернею, дрімучими лісами.

У своїх емоційних творах  Інна Хращевська прагне пояснити не тільки як можна малювати словом, а й як пишеться музика.

Для мене мелодії пишуться дивом,

І хто таке робить – безмежно щасливий!

Щастя поетеси надзвичайно багатогранне.

• – Це стан, який існує всередині тебе,- говорить «відзначена віршами».- Щоб бути щасливим, потрібно інвестувати в себе – у саморозвиток.  Щастя поетеси заходить в дім без ключа,  його не треба виглядати: «змучене, неголене, смішне і таке упевнено дитяче. Твого дому щастя не мине, а мине – так не твоє це значить»

Авторці  вдалося віднайти свій стиль , вміщаючи в нього свіжість думки,  своє розуміння сьогодення та минулого. Лірична героїня Інни Хращевської   вміє насолоджуватися щасливими  хвилинами, знає ціну і зрадам та розлукам.

Я поклала душу на таріль, 

як цариця голову Івана…

Ти приніс у жертву не мене. 

Власну душу виставив на продаж…

Там, де з’являється зрада, через невимовний щем разом з авторкою мандруємо до душевного спустошення, очищення і надії, яка є життєвим дороговказом.

Я вже любов’ю двічі відхворіла.

Тепер чекаю третього пришестя…

Світ поетеси  не має напівтонів і напівлюбові.

Ти пішов. Щасливої дороги.

Пів життя даруєш не мені.

Пів життя, пів світу, пів любові.

Що з тобою пізнаєш вповні?

Чорно- білі зимові сади, змальовані у віршах,   сірого не допускають.

Розкинути б руки отут  на чужім перехресті…

і бачити б біле і чорне,

а сірому зась…

і долі просити, щоб вижила

і підвелась….

У цих, на перший погляд, коротких образах поетеса робить наголос на тому, що її лірична героїня  сильної волі, вона зможе побороти будь-які випробування.

Ти не скажеш мені пробач.

Що я можу тобі пробачити?

Зойк дерев чи осінній плач,

чи слова, що  не мають значення?

Я на страту ішла сама.

Чураївна нашого часу.

Срібно-синя іде зима

і слова, що не мають значення… .

У збірці «Відзначена віршами» відчувається   багатоголосся авторки, широкий діапазон її світобачення. Розділ  поезії громадянського звучання – «Роз’ятрені рани»  спонукає задуматися над проблемами  світового масштабу та збереженням українськості,  національної ідентифікації.   Жінка  вболіває  за розхристане сьогодення і   в кількох рядках передає те, що їй болить.

Подвійні стандарти і гра, що ведеться подвійно.

Подвійні моралі, у слові – подвійнеє дно.

Клубочуться змії, стрибати готуються змії

і їх не накрити правдивим і мокрим рядном.

А щоб зміни на краще настали, треба діяти. Тому її вірші звучать наказом:

З-поміж сотень таємних мрій

Вибирай лиш одну і дій.

Сумніватись в собі не смій.

Мрій увечері. Вранці – дій! 

 

 

 

Людмила ОСТРОВСЬКА,

заслужена журналістка України