12 квітня 2021 року
22:21:49

Усі новини Головна Суспільство Тернопільщина Духовність Просвіта. Тернопіль Світ Україна Особистості Долі Новини Події

Історичні свідчення “Відлуння голоду-геноциду на Тернопільщині”

28.11.2020 23:13
62

До Дня пам’яті жертв Голодоморів працівники Тернопільського обласного краєзнавчого музею опублікували історичні свідчення “Відлуння голоду-геноциду на Тернопільщині”.

У фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею нараховується 238 експонатів по темі: «Голодомор 1932-33 років:
  • рідкісні документи 43 експонати,
  • негативи – 3,
  • фотокартки – 14,
  • рідкісна книга – 62,
  • плакати – 8,
  • нумізматика – 9,
  • філателія – 1,
  • науково-допоміжний фонд – 98 експонатів.

ХХ століття – найкривавіший період в історії України. Дві світові війни вогняним смерчем прокотилися через нашу землю, три голодові облоги більшовицькою Москвою у 1921-22, 1932-33, 1946-47 рр., визвольні змагання за Українську державу після Першої і Другої світових війн, винищення найкращих синів і дочок народу обезглавили українську націю, пишить на сторінці у фейсбуці

Найтрагічнішою сторінкою світової історії був голод–геноцид 1932-33рр. – виморювання людей мученицькою смертю, щоб на майбутні роки тримати український народ в страху, непевності, покорі.
Населення Галичини, яка в той час входила до складу польської держави, знало, що в Україні мільйони людей помирають від голоду. Про це не лише ширилися чутки, а й писали тодішні газети. Сповнені добрих почуттів, милосердя і жалю до своїх братів за Збручем, люди прагнули хоч трохи зарадити тому тяжкому лихові.
Західноукраїнська інтелігенція била в дзвін тривоги, організовуючи збори пожертвувань для голодуючих.
Блажкевич, Иванна Емельяновна — Википедия
Іванна Блажкевич письменниця і громадська діячка із села Денисів Козівського району
Відома письменниця і громадська діячка із села Денисів Козівського району Іванна Блажкевич їздила по селах Тернопільщини, проводила збори селян, звертаючись за допомогою. Виступаючи на зборах перед селянами села Драгоманівка вона говорила:
«Дорогі жителі Драгоманівки! Ви весело святкуєте Різдвяні свята, бо маєте, що їсти і пити. А на Великій Україні – голод, страшний смертельний голод. Дуже сумно і невідрадно в тих колгоспних селах, куди силоміць загнали людей. Діточки просять хлібця в своїх матерів, простягають до них маленькі худі рученята. А висохлі, голодні матері нічим не можуть зарадити голодним дітям. Матері не мають молока для немовлят. Вони самі пухнуть з голоду, бо хліб і бараболю в них забрали. Страшна картина в тих українських селах. Там люди вмирають з голоду. Вмирають нащадки славних запорізьких козаків, про героїчні подвиги яких гриміла слава по всім світі. Я закликаю вас допомогти хлібом нашим єдинокровним братам з Великої України, що тисячами вмирають з голоду щоднини. Вірю, що Драгоманівка однією з перших подасть допомогу».
  • Після таких запальних промов селяни погоджувалися дати хто по центнеру, а хто і по два зерна. Центроспілка, що містилася у Львові провела агітацію серед українського галицького населення і з’ясувалося, що галицькі селяни спроможні дати один мільйон центнерів хліба голодуючим. Була зібрана також значна сума коштів.
Керівники Комітету допомоги голодуючим звернулися до консула у Львові з проханням прийняти хліб і кошти, зібрані місцевим населенням. Однак консул категорично відмовив у цьому. Прийняти допомогу – означало визнати факт голоду. А як його визнати, коли саме в цей час Радянський Союз вивозив свою пшеницю за кордон. Так марними виявилися прагнення українців-галичан допомогти зазбручанським братам. Не пішов на схід уже замовлений ешелон. Благодійній справі було поставлено заслін.
  • Вже із зими 32-33 років на західноукраїнських землях почали з’являтися селяни-втікачі з радянського боку. Відомий галицький громадсько-політичний діяч, посол до польського сейму Степан Баран повідомляв:
«Не одну жертву, що старалася вирватися з більшовицького пекла, покрили навіки хвилі Дністра. Від Збруча у березні стали нестися стогони мільйонів загибаючого селянства. Про це розказують утікачі, що їм вдалося перейти Збруч, бо більшсть з них загибла або попала в руки сторожі».
Коли у 1939 р. більшовицькі війська зайняли Західну Україну, всіх тих людей власті вишукували і арештовували.
24 липня 1933 р. було оприлюднено «Послання Українського греко-католицького єпископату до всіх людей доброї волі» за підписом Андрея Шептицького та інших духовних провідників краю, де, зокрема, говорилося:
« Україна в передсмертних судорогах. Населення вимирає голодною смертю. Оперта на несправедливості, обмані, безбожництві та деправації, людоїдна система державного капіталізму довела багатий недавно край до повної руйнації».
Свято української молоді: “Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер!” | Сколівська РДА
Митрополіт Андрей Шептицький
  • У липні 1933 р. у Львові було створено Український громадський комітет рятунку України, головою якого було обрано Василя Мудрого – уродженця села Вікно Скалатського повіту, головного редактора газети «Діло». Його заступником стала Мілена Рудницька – уродженка Зборова, голова Союзу українок у Львові.
10 українських жіночих часописів, що видавалися у Львові від початку ХХ ст. до 1939 року | The legend of heroes, Inspirational people, Historical pictures
Мілена Рудницька – уродженка Зборова, голова Союзу українок у Львові
Наймасовішою акцією,яку організував комітет був «День національної жалоби і протесту», проведений 29 жовтня 1933 р. у містах і селах Західної України, а також у багатьох країнах Європи і Америки, де проживали українці.
В грудні 1933 р. Комітет направив у Женеву до Ліги Націй представницьку делегацію на чолі з Міленою Рудницькою. У виступі на конференції представників комітетів допомоги голодуючим в СРСР М. Рудницька зазначила, що йдеться про життя цілої української нації. Вона закликала до міжнародної допомоги голодуючим через Червоний Хрест. Потрібно «зломити теорію Совдепії, що поміч голодуючим є контрреволюцією і злочином до карання».
У помсту за організований голодомор в Україні і щоб привернути світову увагу до трагедії, ОУН здійснила терористичний акт – вбивство чиновника радянськогого консульства у Львові Олексія Майлова 21 жовтня 1933р. Затриманий поліцією львівський студент Микола Лемик заявив, що є членом ОУН і виконав замах, щоб таким чином запротестувати проти поневолення України Москвою і проти більшовицьких страхів на Україні.
104 річниця з Дня народження Миколи Лемика | Офіційний сайт НВР "Правий сектор
Микола Лемик – львівський студент член ОУН
Іванна Блажкевич пізніше писала:
«Ми чули той стогін людський, нам ввижалися ті тісячі трупів, що на розпуттях велелюдних розкидані по всій Україні. І серце обливалося кров’ю, що зарадити їхньому лихові ми не могли».
Скільки людей загинуло підрахувати неможливо. Сталін попереджав своїх поплічників: «Скільки разів я вам говорив не залишайте слідів, не залишайте документів».
Любов Левенець, старша
наукова співробітниця ТОКМ.
28 листопада сотні тернополян запалили свічки на підвіконнях, адже свіча є символом незнищенності пам’яті українського народу про Голодомор.
Подаруйте собі свято у гастропаб NATURA
“Майдан” дарує незабутні враження
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930